1. Частіше ставте собі запитання: чи добре моїй дитині зі мною?
2. Психологічний момент розлучення – момент повідомлення дитині про нього. Треба своєчасно, Правдиво інформувати сина чи доньку про те, що батьки вже не житимуть разом. Подумайте, як би ви самі почувалися, коли б людина, яку ви любите, пропала, і ви не знали б де вона. Приховувати факт розлучення набагато небезпечніше, ніж сказати правду. Наприклад, мама сказала, що тато поїхав у відрядження, і син чекає, фантазує, як вони зустрінуться, але з часом розуміє, що відбувається щось не те – батько не повертається. Отже, йому сказали неправду...
3. Частіше розмовляйте з дитиною і в доступній формі, враховуючи вікові, індивідуальні особливості, поясніть причини розлучення та запевніть, що тато й мама люблять її, як і раніше. Адже любов батьків до дитини не залежить ні від яких обставин. 4. Якщо ви любите дитину, попри події, що сталися у вашому житті, поясніть їй, що в батьків можуть бути якісь негативні риси характеру, але вони завжди люблять свою дитину і завжди захищатимуть її.
5. Реакція дитини на повідомлення про розлучення батьків залежить від індивідуальності самої дитини, тому важливо в цей період правильно реагувати на переживання малюка, щоб своєчасно надати йому психологічну допомогу.
6. Щиро розмовляючи з дитиною, ви надаєте їй можливість відкрито проявляти свої
почуття.
7. Дитина ні в якому разі не повинна почуватися винною в розлученні батьків. Не можна казати: „Ти погано поводився, от тато і не прийде до нас!” Такі звинувачення спустошливі для дітей. Відчуття провини зумовлює формування почуття власної неповноцінності, особливо воно підсилюється тим, що значна частина сварок батьків до розлучення точилася навколо питань виховання, а отже, оберталася навколо дитини.
8. Почуття захищеності мають підкріплювати і мати, і батько.
9. Не створюйте коаліцій: ваша дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити вас обох!
10. Знайдіть у собі сили поговорити з дитиною і заспокоїти її, переконати в тому, що любляча матуся завжди буде поруч.
11. Пам’ятайте, навіть маленькі діти переживають не просто розлучення своїх батьків, вони переживають своє власне розлучення з одним із них.
12. Розлучення батьків віднімає в дитини частину її особистості, почуття захищеності, впевненості у завтрашньому дні, почуття того, що її люблять, віру у власну здатність любити.
13. Щодо проблем, пов’язаних з вихованням дитини, то батьки, навіть після розлучення мають зійтися на одній системі цінностей, в якій збережуться цінності родин, в яких виховувалися самі чоловік і жінка. Тоді діти почуватимуться впевненіше й дотримуватимуться загальної систему цінностей батьків.
14. Якщо один із батьків „вилучений із системи” (Г. Вебер), тобто з родини, то дитина „переполовинена”, вона відчуває душевну порожнечу, а це може призводити до депресії. Зцілення від депресії можливе, якщо фізично вилучений батько буде психологічно прийнятий у родині. Прийняття дитиною батька та матері – процес, який не залежить від їхніх якостей і є цілющим для малюка.
15. Якщо діти після розлучення живуть з одним із батьків, пам’ятайте – вони просто живуть у вас, ви не можете забрати їх в іншого члена подружжя. Діти завжди належать обом батькам. Тому треба заздалегідь домовитися, з ким залишиться дитина після розлучення. Мати й батько мають показати дітям своєю поведінкою, що вони залишаються їхніми батьками, навіть якщо подружжя й розпалося.
16. Малюк може бути у порозумінні із самим собою та зберегти свою ідентичність тільки в тому разі, якщо буде в порозумінні зі своїми батьками.
17. Якщо в житті людини не було любові, то в ньому може трапитися насильство.
